Стоковые изображения от Depositphotos
Захисник Зульте-Варегем та молодіжної збірної України Олександр Драмбаєв цього сезону забивав Брюгге і протистояв найдорожчим футболістам бельгійської Ліги-Жюпіле. Далі на нього чекає чемпіонат Європи серед молодіжних збірних. А що ж після? Про це – в даному інтерв'ю.
‒ Насамперед, як ваше самопочуття? Знаємо, що ви відновлювалися після травми, але потихеньку вже поверталися в гру через заміни. На скільки % оціните свою готовність?
‒ Я вже повністю відновився після травми бокового меніска, була маленька тріщинка. Вирішив проблему на 100%: агенти допомогли мені потрапити до реабілітолога в Антверпені, в якого відновлюється Шапаренко. Повезли мене на консультацію, провели всі необхідні тести, вияснили, чому ця травма зі мною сталася та що мені тепер треба робити. Я отримав рекомендації щодо вправ, які треба робити, щоб таке пошкодження не повторилося. Ретельно попрацював над своїм відновленням і в підсумку зараз уже готовий грати й потихеньку отримую все більше ігрового часу.
‒ Попереду у вашої команди – Гент. У першому колі Зульте-Варегем поступився – 0:2 у гостях, і проти вас часто грав той Салах, який згодом уже у складі Ренна завдав багато клопоту і навіть забив Шахтарю. Чи запам'ятався він вам?
‒ Ви знаєте, якщо чесно, Салах тоді мені не запам’ятався – в мене, як лівого захисника, був інший візаві – з протилежного флангу. Коли дивився матч Шахтаря, звернув на Салаха увагу – хороший гравець, забив «гірникам». Напевно, закономірно потрапив у Ренн. Взагалі, як ви бачите, бельгійська ліга дуже динамічна й звідси часто запрошують гравців у топ-5 європейських чемпіонатів.
‒ До речі, ви у загальній групі, готуєтеся до Гента?
‒ Так, я займаюся зі всіма хлопцями. Готуюся до гри й сподіваюся, що команді буде потрібна моя допомога вже з перших хвилин. У випадку, якщо довірять – готовий грати.
‒ Що змінилося у Зульте-Варегемі за час вашої відсутності? Ось у Страсбурга взимку орендували правого захисника Кароля Філю. Як він, в порядку?
‒ Це досить хороший гравець – у нього гарна футбольна антропометрія, він в цьому місяці визнаний найкращим гравцем Зульте-Варегема. Гадаю, це промовисто говорить про нього.
‒ До чого в побуті в Бельгії довелося звикати найважче? Деякі ваші попередники скаржилися на сортування сміття, закриті у вихідні магазини.
‒ Найважче – це паркування автомобіля. Коли виїжджаєш у місто, але не хочеш ставити машину в підземну парковку, треба шукати паркомати. Там усе розписано дуже детально, в’їхати в текст місцевою мовою непросто – пару разів потрапляв на штрафи суто через непорозуміння. Проте це – позаду. Я намагаюся якомога більше розуміти нідерландських і французьких слів, стараюся говорити англійською. Нині мені вже легше це все розуміти.
Що стосується всього іншого – то побут у Бельгії налагоджений настільки, що проблем ні з чим нема. Дійсно, є великі супермаркети, які в вихідні не працюють, то зате маленькі магазинчики завжди відкриті.
‒ Нещодавно ваша команда грала із Сереном – нічия 1:1. Чи вдалося побачитися з колегою по молодіжній збірній Бунчуковим?
‒ Ні, з Денисом не перетиналися. Проте знаю, що він грає в Бельгії, що пробивається в основний склад свого клубу. Бажаю йому, звісно, досягти поставлених цілей.
‒ Ваші хайлайти сезону – гол Брюгге, асист із Вестерло. Розкажіть про улюблені моменти сезону та як забивали у ворота чемпіона?
‒ Для мене було два моменти, в яких дух захоплювало. По-перше, це стартовий тур. Наш домашній матч із Сереном. Мені розповідали у клубі, що Зульте-Варегем давно не вигравав дебютний матч сезону вдома. От така негативна статистика чомусь була. А тут виграли 2:0 — при заповненому стадіоні я грав з перших хвилин, емоції просто переповнювали!
Ну, а другий момент – це наше дербі з Кортрейком. Грали на виїзді, виграли 3:1. І тоді я просто неймовірно проникнувся духом нашого клубу! Я вперше в житті бачив таке диво після дербі – як нас зустрічали, який «коридор файєрів» влаштували нашому клубному автобусу, як фани зібралися всі разом, просто щоб привітати свою команду…
В мене це відео зберігається на телефоні, коли належить зіграти важкий матч, ми всі в клубі його дивимося – це стимулює неймовірно!
А гол, асист… Що казати. Тренер провів з Брюгге ротацію, заміни. Ми перехопили м'яча, Фадера робив простріл, я відчув, що мені треба просто бігти. Одним дотиком я відправив м'яча в ворота. Я навіть не зрозумів, що сталося! Це якісь неймовірні відчуття – тому що це перший гол, плюс такій команді! Це була третя моя гра, ми зрівняли рахунок і здобули одне очко в чемпіона на виїзді. Це було дуже файно!
‒ Як працюється з Мбайє Лейє? Наскільки його тренування та навантаження відрізняються від того, що ви бачили вдома?
‒ З ним працюється дуже цікаво і… дуже тяжко! В мене ніколи в житті не було таких тяжких зборів – це щось неймовірне! За один місяць на тренуванні єдине, що у нас повторювалося – це бігова робота. І то, в різних місцях. Всі вправи на тренуваннях Лейє давав різні – лише один раз одна вправа повторилася. Це для мене було надзвичайно цікаво.
У нас поруч великий парк у сусідньому місті. До обіду бігаємо там 12 км, поїмо – і після обіду через годину ще даємо 7-8 км на власному полі, виконуємо якісь вправи й даємо спринти. Думаю, українські футболісти та тренери, які зараз це читають, будуть вражені – у нас же все не так!
От, приміром, під час зборів у нас багато спарингів. В Україні б після гри було полегшене заняття, там – ні разу, так само бігаєш кроси, спринти. Але, що цікаво, є такий цікавий ефект: вистраждаєш на перших зборах, а на других уже набагато легше це все переносиш. Так що, напевно, в цьому є певний сенс.
‒ Доводилося чути, що у Зульте-Варегемі були вражені вашими можливостями – мовляв, як це?! На яку точку на флангах не поставиш – зіграє. Знаю, що крім лівого захисника, ви вже грали й лівого півзахисника. Що ще пробував з вами тренерський штаб?
‒ Мені приємно, що я вразив Зульте-Варегем:) Коли тренер каже – грати, то ти не повинен вибирати точку на полі, а маєш допомогти там, де це потрібно. Тож я стараюся дійсно більше вміти в футболі, щоб грати скрізь, де треба допомога. Якось тренер ставив навіть третім центральним – і нічого. Про тактичні моменти чи універсалізм говорити не стану – це прерогатива тренерського штабу, оцінювати мій прогрес або регрес. Але є один момент, який я в собі відкрив.
Як для себе, я вважаю, що я здобув у Бельгії більше психологічної стійкості, впевненості в собі. Тому що, якщо порівнювати психологію футболістів в Україні та Європі, вони більше впевнені в собі – не зациклюються на поразках, не опускають голову, продовжують працювати. У них поразка – це причина працювати далі, а у нас – після програшу ще днів два всі ходять похмурі. На заході вже на наступний день після невдалого матчу його перегортають, як листок календаря.
‒ 2022 рік – максимально непростий для вас. Розкажіть, де застали день початку війни?
‒ Ми були на зборах в Анталії. Нас мали на літаку перевозити в Стамбул, звідки нам треба було вирушати в Одесу. Наш перший матч планувався з Чорноморцем. Але підійшов тренер і пояснив, що гри не буде, ми нікуди не летимо – почалися обстріли. Як це? Чому? Нічого не зрозуміли. Зайшли в інтернет і побачили що «недочеловек» каже, що починає спецоперацію.
Ми всі кинулися дзвонити нашим родичам, я розбудив маму, дівчину. В Запоріжжі не всі мої друзі навіть знали, що почалася війна. У Маріуполі багато гравців зі всієї України – зі Львова, Києва, Вінниці, Одеси. Обмінювалися новинами – що в кого з рідними, адже вибухи йшли по всій території держави.
‒ Чи встигли забрати з Маріуполя особисті речі? Чи вистояв будинок, де ви жили?
‒ Ні про який одяг, документи ми ніхто не думали. В мене особисто точно речі в Маріуполі залишилися там, дещо з документів, кросівок, бутсів. Так воно там і залишилося. Переживемо. Більше хвилювався, як там люди – співробітники, сусіди. Слава Богу, будинок вистояв, де я жив. Я маю надію, що люди теж вижили. До цих пір важко повірити, що все це сталося. Маріуполь у мене в серці та в пам’яті такий, яким він був – сонячний, красивий, приморський. Як же хочеться, щоб він знову був мирним і ми все відбудували!
‒ Які останні фото одноклубники надсилали з бази, стадіону, манежу ФК Маріуполь?
‒ Так, ми, навіть коли роз’їхалися по інших клубах, цікавимося, як там, що там. Присилали фото з наслідками страшних обстрілів – «градами», «ураганами», чи що воно таке. Звичайно, там влучання були й дуже тяжкі – в тренувальне поле був «приліт», дах на базі з’їхав, бо поруч ракета впала.
‒ Ви пройшли турне заради миру із Шахтарем. Чим запам'яталася робота із Де Дзербі та матчі проти топових суперників?
‒ Де Дзербі – це фонтан емоцій! Тренер із великою харизмою, своїм баченням, вмінням переконати. Мені, звісно, сподобалося працювати з Роберто. Особливо відзначу його бачення гри: якщо всі роблять все правильно, то відібрати команди в Де Дзербі просто неможливо! Я не здивований, що у Брайтона в АПЛ уже є свої успіхи.
Щодо самого турне, я був розчулений кожного разу, коли ми виходили на поле під оплески, для нас співався український гімн. Коли бачиш такі заходи, розумієш, що футбол – це щось значно більше, ніж гра. Вважаю, наші за кордоном у Шахтарі, Динамо, збірних у 2022 році займалися дипломатією на футбольному полі.
‒ Ваші враження від роботи Де Дзербі у Брайтоні?
‒ Тут своя історія. Я люблю для розуміння футболу, для саморозвитку дивитися матчі всіх топ-команд. І от на Брайтон я потрапляв двічі – і вони двічі обіграли Ліверпуль! А загалом за три матчі проти Клоппа Де Дзербі набрав сім очок! Це говорить саме за себе.
‒ Чи зберегли собі футболку Шахтаря та з яким містом?
‒ Тут без варіантів – я попросив собі футболку Шахтаря з написом «Mariupol». Також зберіг футболку самого ФК Маріуполь. Зберігаю їх з собою, в Бельгії.
‒ Чи був варіант залишитись у Шахтарі?
‒ Навіть і не знаю. Мені повідомили, що Шахтар погодився відпустити мене в Зульте-Варегем в оренду з правом викупу. Ні про що інше не розпитував – хотів, передовсім, грати, тому в Бельгію вирушав із бажанням доводити все на полі.
‒ Вже думали про подальшу співпрацю із Зульте-Варегемом? Наскільки відомо, ваша оренда до літа...
‒ Поки нічого вам сказати не можу, бо й сам не знаю.
‒ Молодіжна збірна – найприємніші враження року? Чого чекаєте на Євро-2023?
‒ Однозначно, якщо брати суто футбольну складову – це було щось неймовірне й враження такі, що все життя будемо їх згадувати. Тренери мені довірили відіграти той самий матч-відповідь із Словаччиною, коли хет-трик Дані Сікана допоміг нам відігратися за підсумками двох ігор. Що я вам можу сказати? Це – ейфорія!
‒ Наша молодіжна збірна, попередньо з більш ранніми поколіннями радує – ви всі граєте, хтось в основі клубів УПЛ, інші – навіть у Європі. Чи хотіли б побачити на турнірі в своєму складі Мудрика, Забарного та Трубіна, чи вам, хто пройшов кваліфікацію та плей-офф, і так добре?:)
‒ Для спортивного результату потрібно збирати всіх найкращих. Вважаю, якщо національна збірна відпустить на молодіжне Євро-2023 Трубіна, Забарного та Мудрика, це піде всім тільки на користь. Молодіжній збірній вони потрібні – це гравці, які спроможні робити різницю на полі. Звісно, хотілося б бачити їх.
‒ Ви – молодий легіонер, який проводить дебютний сезон за кордоном. Але в Бельгію ви потрапили влітку, а Мудрик у Челсі опинився взимку. Як людина, яка вже пройшла адаптацію, вірите, що Міша в новому клубі розкриється, як у Шахтарі?
‒ Звичайно, вірю! Що тут ще говорити! Я ж працював з Мудриком на турне за мир. Він там найбільше забивав. Я бачив, як він віддається на тренуваннях, індивідуальних заняттях. Дайте йому адаптуватися в Великобританії – і ви побачите, хто такий Міша Мудрик. Питання тільки в цьому – він молода людина, яка проводить перші місяці поза батьківщиною. Я впевнений, як тільки він освоїться (передовсім, у ментальному, культурному плані), відразу покаже, на що здатен.
‒ Що думаєте про те, що Ротань прийняв ФК Олександрія та національну збірну?
‒ Я впевнений, що в нього все вийде. Руслан Петрович – великий професіонал. У нього сформовані хороші штаби в усіх командах. Думаю, з його сторони це зважений крок, і люди, які в нього повірили, підтримали його й приєдналися до його команди.
‒ Призначення Ротаня аж у три команди не всі прийняли, проте його сміливості можна віддати належне. Чим особливий цей тренер?
‒ Ротань особливий тим, що чітко знає, в який футбол хоче грати. Він це прививає всім своїм командам і може дуже чітко, дуже ясно довести до кожного футболіста. Він відкритий у режимі 24/7. Коли хтось щось не розуміє, можна підійти до Ротаня – він обов’язково все пояснить, наглядно проілюструє. Сильна сторона Ротаня – мотивація та психологія. Всі знають, яким він був гравцем. Але мало хто розуміє, яким лідером він був у своїх командах. Ми це бачимо в роздягальні – Руслан Петрович уміє завести на матч так, що ти просто рвешся на поле.
‒ Що чекає Шахтар із Фейєноордом у Нідерландах?
‒ Я очікую тільки перемоги Шахтаря в Роттердамі. Я впевнений, що «гірникам» під силу пройти Фейєноорд. Шахтар – вольова команда, яка вміє долати труднощі. Вони витримали великий тиск і все одно здобули позитивні результати в Лізі чемпіонів і Лізі Європи. Це вражає.
‒ Ви знаєте, ми тут в Україні дивуємося – й не надивуємося. На зборах Шахтар не вражав. Усі пророчили, що Йовічевич буде значно нижче за Динамо Луческу, Дніпро-1 Кучера, може, навіть Зорю ван Леувена. Так і ставили питання: «От Динамо – головний претендент на чемпіонство, а що буде з Шахтарем?» А тут ми бачимо Лейпциг, Мадрид, Ренн. Яке враження від сезону «гірників» у вас, хто займався і грав із ними минулого року?
‒ Я вірив і вірю в цих хлопців. Дуже подобається, як вони грають. Стежу за Шахтарем, кожну гру дивлюся й тримаю кулаки.
‒ Ви родом із Запоріжжя. Чи в порядку ваші рідні, ваш дім?
‒ Це болісне питання. З родиною, слава Богу, все добре. Дуже переживаю за рідних. У тата було поранення. Друга контузія. А він же мав і до цього травму. Голова сильно болить, розколюється – він не може піти відпочити, бо багато бійців із контузіями. Але з 2014 року, понад 9 років, він там. За цей тривалий час він через себе пропускає цю страшну війну. Я не знаю, скільки років забрали в нього бойові дії. Коли я дивлюся на тата, то серце болить – який він змучений, як постарів.
Хочеться, щоб це все швидше закінчилося, це більше за людські можливості. Людина не може винести того, що вони з нами зробили. З країною, яка була такою мирною, жила своїм життям – а зараз я бачу Маріуполь, Запоріжжя, всю нашу батьківщину, і не вистачає слів, щоб висловити весь жах і лють, що таке відбувається в ХХІ столітті, ці звірства.
По сообщению сайта FootBoom